Історія героя
30.11.1971 – 27.12.2023
Позивний – «Чудовий»
Старший механік-водій 47-ї окремої механізованої бригади, військова частина А4699
Дмитро Удод народився 30 листопада 1971 року в місті Суми в родині робітників. З раннього дитинства він вирізнявся цілеспрямованістю та мріяв стати військовим. У 1988 році закінчив сумську школу №7 та вступив до вертолітного училища, проте життєва дорога повела його іншим шляхом. Багато років Дмитро Юрійович працював кравцем, згодом займався власною справою, але ніколи не втрачав відчуття відповідальності за свою родину й країну.
Коли у 2022 році розпочалося повномасштабне вторгнення росії, він без вагань пішов добровольцем на фронт. Його рішення було продиктоване бажанням захистити сина, рідне місто й усіх українців. Спершу служив у складі Сил спеціальних операцій, де проявив силу духу та стійкість.
На початку 2023 року Дмитро вирушив до Німеччини, щоб опанувати новітні військові технології. Після навчання його зарахували до лав 47-ї окремої механізованої бригади на посаду старшого механіка-водія 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 8 механізованої роти 3 механізованого батальйону.
У складі бригади воїн брав участь у боях на Запорізькому та Донбаському напрямках. Він неодноразово отримував подяки за професіоналізм, витримку та людяність. Побратими дали йому позивний «Чудовий», який повністю відповідав його характеру – доброму, щирому та водночас відважному й незламному.
27 грудня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Степове Покровського району Донецької області, перебуваючи в машині «Бредлі» разом із навідником та командиром екіпажу, він потрапив під артилерійський обстріл. Ворожий снаряд пробив броню та смертельно поранив воїна. Дмитро встиг повідомити командиру про поранення, але врятувати його вже не вдалося.
6 січня 2024 року сумська громада провела Дмитра Удода в останню путь. Прощання відбулося у Свято-Георгіївському храмі міста Суми, після чого Героя з військовими почестями поховали на Алеї Слави Баранівського кладовища.
Його життя – це приклад щирої любові до України, мужності й самопожертви. Дмитро Юрійович залишив по собі світлу пам’ять, яка назавжди житиме в серцях рідних, друзів та побратимів.
Вічна пам’ять і вічна слава Дмитру Удоду – воїну, батьку, людині з великим серцем і незламною вірою в Україну.