Історія героя
(19.07.1978 – 06.02.2023) Солдат, номер обслуги кулеметного взводу роти вогневої підтримки 72-га окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців Позивний: «Рус» Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Сташко Руслан Васильович народився 19 липня 1978 року. Він виріс у звичайній, працьовитій родині та з юних років був добрим, щирим і справедливим. Навчався у Тернівській загальноосвітній школі, а згодом здобув фах у Путивльському сільськогосподарському технікумі.
Після завершення навчання Руслан працював на Сумському плодоовочевому заводі, де зарекомендував себе як сумлінний та відповідальний працівник. Він створив міцну родину, був турботливим чоловіком і батьком двох дітей.
З перших днів повномасштабного вторгнення Росії Руслан не зміг стояти осторонь. Мовчки і рішуче, навіть не попередивши дружину, він пішов добровольцем до лав Збройних Сил України.
Він проходив службу в складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, у роті вогневої підтримки мотопіхотного батальйону. Його бойова позиція — номер обслуги кулеметного взводу.
Позивний – «Рус». Саме так — з теплотою й повагою — його називали побратими.
6 лютого 2023 року, під час виконання бойового завдання в районі міста Вугледар Волноваського району Донецької області, Руслан загинув внаслідок вибуху ворожого танкового снаряду, отримавши поранення, несумісні з життям.
Захисника із військовими почестями поховали 12 лютого 2023 року на Алеї Слави Баранівського кладовища в місті Суми.
За проявлену мужність, відвагу і самопожертву, Руслан Сташко посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня — високою державною відзнакою.