Історія героя
(12 липня 2000 — 24 липня 2022) Солдат, водій артилерійського взводу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ Позивний: «Ручка» Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
Ручка Павло Іванович народився 12 липня 2000 року в місті Суми у родині спадкових військовослужбовців. Дитинство провів частково за кордоном, де його батьки перебували на службі. З 2006 року навчався у школі в Тунісі, а з 2014 по 2015 рік — у старшій школі м. Порт-Віла, Республіка Вануату.
У 2016 році родина повернулася до України. Павло вступив до ДПТНЗ «Сумський центр професійно-технічної освіти», здобув фах кухаря-кулінара борошняних виробів. Закінчив навчання у 2018 році. У цьому ж році вступив до університету міжнародних відносин імені Матея Бела у Словаччині.
Юнак володів кількома іноземними мовами: англійською, французькою, німецькою, арабською. Був інтелігентним, доброзичливим, вихованим і глибоко патріотичним.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну Павло добровольцем став до лав Збройних Сил України. Служив у складі 95-ї окремої десантно-штурмової бригади на посаді водія артилерійського взводу бригадної артилерійської групи.
За словами командування, Павло був дисциплінованим, витривалим, відповідальним, швидко опановував завдання, проявив себе як універсальний боєць, який міг виконувати різні бойові функції. Його розрахунки допомогли знищити численні ворожі артилерійські позиції. Побратими високо цінували його скромність, силу духу та готовність завжди бути першим там, де найважче.
24 липня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Микільське Донецької області, під час ворожого обстрілу Павло зазнав поранення, несумісного з життям. Йому було лише 22 роки.
Прощання з Героєм відбулося в Сумській обласній філармонії. Поховали воїна 29 липня 2022 року з військовими почестями на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища в місті Суми.
За особисту мужність, героїзм і вірність присязі Павло Ручка нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) — Указ Президента України від 13 січня 2023 року.
«Він добровільно пішов воювати, щоб розібратися з тими, хто не дає нам далі жити. Ми сьогодні втратили лінію життя. Ніколи його мама не стане бабусею, я – прадідом…» — Олександр Сіроштан, дідусь Павла
«Дисциплінований, сильний, відповідальний. Завжди був першим у списку, коли треба було комусь довірити важливу справу. Війна забирає найкращих...» — Заступник командира артилерійського дивізіону