Історія героя
13.08.1969 – 13.05.2024
Солдат
66-та окрема механізована бригада ім. Князя Мстислава Хороброго
Стрілець-помічник гранатометника 2 стрілецького відділення
орден «За мужність» III ступеня (посмертно)
нагрудний знак від бригади, присвоєно звання «Почесний громадянин Білопільської міської територіальної громади»
Валерій Вікторович Пінський народився 13 серпня 1969 року в селі Шкуратівка Сумського району Сумської області. Закінчив Шкуратівську школу, здобув професійну освіту у ДНЗ «Білопільське вище професійне училище». Протягом певного часу працював у місті Суми, зокрема на підприємстві ОАО СНПО ім. Фрунзе. В останні роки життя залишався безробітним, але зберігав активну громадянську позицію та патріотизм.
З початком широкомасштабного вторгнення Валерій добровільно став на захист рідної землі, вступивши до лав Збройних Сил України. Протягом служби він виконував бойові завдання на Харківському, Донецькому та Луганському напрямках. Незважаючи на вік і стан здоров’я, він залишався відданим присязі та своїм побратимам, не брав відпусток та постійно перебував на передовій.
13 травня 2024 року, під час ведення бойових дій у районі села Невське Луганської області, Валерій загинув смертю героя, виконуючи бойове завдання. Йому мало б виповнитися 55 років.
Прощання з Валерієм відбулося на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища у Сумах. Рідні, друзі та побратими згадували його як людину мужню, добру, віддану сім’ї та країні.
Дружина Олена розповідала:
"Останній час такий настрій в нього був… Я ж його підтримую, кажу: 'Валєра, дасть Бог, все добре буде'. А він: 'Мати, хорошого нічого не буде'. 11-го в останній раз вийшов на зв’язок, а потім не було зв’язку 6 днів. 13-го він загинув. У нього був один настрой — захищати Україну. Каже: якщо не я — то хто ж?"
Сестра Ірина додавала:
"Ми йому: 'Та Валер, в тебе все-таки вже вік, 55 років'. А він: 'Ну й що, я не можу сидіти вдома, у мене все-таки діти, онуки тут. Якщо я не піду — хто піде?' Він такий спокійний, але на своєму настоював і робив те, що вважав потрібним. Пішов на фронт як справжній чоловік, по першому зову".
Зі слів знайомих та колег:
"Це була порядна людина, дуже добра, чуйна, відзивчива до всіх. Ніколи не кричав, допомагав вирішувати питання, скандалів не було. Він пішов, бо був справжнім патріотом" — згадував сусід Віктор Гайдабрус.
Валерій відслужив майже рік без відпусток, перебуваючи на передовій під обстрілами. Він залишився прикладом мужності та самопожертви для своїх дітей, онуків, родини, побратимів і громади.
У Валерія Пінського залишилися дружина, діти та онуки. Світла пам’ять про нього житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і вдячного українського народу.