Історія героя
(18.03.1978 — 29.10.2022)
Сержант
72-а окрема механізована бригада імені Чорних Запорожців
Позивний «Лимон»
Нагороди: Медаль «За оборону Авдіївки» («Промзона. Стояли насмерть»), Нагрудний знак «Учасник АТО», Орден «За мужність» III ступеня та отримав звання «Почесний громадянин міста Суми»
Руслан Прокопенко народився 18 березня 1978 року в місті Суми в родині, де цінували працю, чесність і любов до рідної землі. З дитинства був активним, товариським і відповідальним хлопцем, якого поважали як у школі, так і серед друзів. Навчався у Сумській загальноосвітній школі №7, де проявив себе як дисциплінований та наполегливий учень.
Після школи здобув фах «столяра-паркетника» у Сумському професійно-технічному училищі №12. Майстерність, яку він отримав, поєднувалася з працьовитістю та точністю. Близько десяти років Руслан працював на ПАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання» (АТ «СМНВО — Інжиніринг»), де його знали як сумлінного і надійного працівника.
У 2015 році, не маючи попереднього військового досвіду, Руслан ухвалив важливе рішення — добровольцем стати на захист України. Він розпочав службу у легендарній 72-й окремій механізованій бригаді імені Чорних Запорожців, де служив до останнього дня свого життя. За вісім років у складі Збройних сил України він пройшов найгарячіші точки війни, брав участь у боях на сході країни, виконував бойові завдання в зоні АТО та ООС. Обіймав посаду командира відділення — командира бойової машини піхоти, мав позивний «Лимон».
Його побратими згадують, що Руслан був воїном із залізною витримкою, відповідальним командиром і людиною, яка завжди прикривала інших, ризикуючи собою. Під час служби отримав чимало нагород і відзнак, зокрема нагороду учасника АТО та медаль «За оборону Авдіївки» («Промзона. Стояли насмерть»).
З перших днів повномасштабного вторгнення Руслан зі своєю бригадою брав участь у боях за Київщину, Сумщину, Харківщину та Донеччину. Був двічі в полоні, зазнавав поранень і контузій, але щоразу повертався до строю, залишаючись вірним військовій присязі та Україні.
29 жовтня 2022 року, під час запеклого бою за село Павлівка Волноваського району Донецької області, сержант Прокопенко героїчно тримав оборону до останнього патрона, прикриваючи відхід побратимів. У тому бою він загинув від поранень, несумісних із життям. Майже вісім місяців вважався безвісти зниклим, але експертиза ДНК підтвердила його загибель.
23 червня 2023 року Руслана поховали з військовими почестями на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища в місті Суми. Того ж року він був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та отримав звання «Почесний громадянин міста Суми».
Пам’ять про Руслана Прокопенка — це пам’ять про воїна, який без вагань став на захист своєї держави, про командира, що цінував життя побратимів вище за власне, і про людину, яка до останнього подиху залишалася вірною Україні. Його приклад мужності та самопожертви житиме в серцях рідних, друзів та всіх, хто знав його особисто або чув про його подвиг.