Історія героя
(14 грудня 1981 — 10 червня 2022)
Солдат, водій 2 мінометного розрахунку 80 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ
Позивний «Грек»
Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Почесний громадянин міста Суми (посмертно)
Віталій Пасько народився 14 грудня 1981 року в селі Білка Тростянецького району Сумської області. У 1988 році родина переїхала до Сум, де Віталій пішов до першого класу Сумської спеціалізованої школи І–ІІІ ступенів №7.
У 1997–2001 роках навчався в Сумському машинобудівному коледжі СумДУ за спеціальністю «Обробка матеріалів на верстатах і автоматичних лініях». Здобув дві вищі освіти: у Сумському державному педагогічному університеті ім. А. С. Макаренка — за фахом викладача історії, а також у Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті — за спеціальністю інженер-механік.
У 2015 році Віталій став на захист України в зоні проведення АТО, де боронив державу на півдні та сході країни. У мирному житті працював, зокрема за кордоном.
Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Віталій перебував у Польщі. Вже наступного дня — 25 лютого — він повернувся в Україну та був мобілізований до лав Збройних Сил. Службу проходив у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади (м. Львів), на посаді водія мінометного розрахунку.
10 червня 2022 року під час масованого артилерійського обстрілу поблизу села Богородичне Краматорського району Донецької області солдат Пасько Віталій Вікторович героїчно загинув, вірний військовій присязі.
Поховали захисника 14 червня 2022 року на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища у місті Суми.
Нагороди та вшанування:
Орден «За мужність» ІІІ ступеня — посмертно (Указ Президента України №461/2022 від 1 липня 2022 року).
Звання «Почесний громадянин міста Суми» — посмертно (рішення Сумської міської ради від 31 січня 2024 року).
Пам’ять і слова близьких:
«Він був бойовим, сильним, готовим боронити українську землю ще зі студентських років. У козацькому русі, в АТО, і навіть повернувшись із Польщі — одразу пішов воювати. Це була людина з гідністю, честю й високим почуттям обовʼязку», — згадують друзі й однокурсники.
«Віталій мені був більше ніж брат. Лідер, справжній товариш, з глибоким внутрішнім стрижнем. Він не вагався — кинув усе й повернувся, щойно почалася війна», — говорить побратим Сергій.
У Віталія залишилися дружина Ольга, донька Аліна, батьки Наталія та Віктор. Він був єдиною дитиною в родині.