Історія героя
09.04.1973 – 13.01.2024
Позивний:«Кум»
кулеметник 4-го механізованого батальйону Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
Орден "За мужність" (посмертно)
Почесний громадянин міста Суми (посмертно).
Роман Дмитрович Лисенко народився 9 квітня 1973 року в селі Юсупівка на Сумщині. Випускник Великобобрицької школи 1990 року. Навчався дуже добре, мав хорошу пам'ять, був лідером серед друзів та однокласників. Був незамінним в спортивних змаганнях.
Роман ніколи не терпів несправедливості, завжди відстоював і доводив правду, завжди мав свою точку зору. Був таким собі «місцевим Робіном Гудом» – за справедливість. За це поважали його всі в рідному селі – від малого до старого. Умів згуртувати друзів.
Потім армія з 1991 до 1993 року. Спочатку проходив навчання в «Десні». Служив тут пів року, тяжко служив, бо був у піхоті, але ніколи не скаржився. Усе повторював, що армія робить справжніх чоловіків. Потім перевели до Німеччини. Там були теж були складні умови, великі фізичні навантаження, але Рома стійко все витримував. В армії поважали Рому, був сержантом. Як говорили друзі, «справедливий сержант». Батьки неодноразово отримували подяку за хороше виховання гідного сина.
Жив і працював у місті Суми. Любив свою роботу, пов’язану з будівництвом. Робив завжди так «як для себе». Та найдужче любив свою родину. Дуже цінував свою єдину онучку Кірочку та єдину донечку Катю. Сім'я для Роми – святе, родина – незамінна. Тому захищати своє і своїх пішов з першого дня повномасштабного вторгнення росії до нашої Україн.
Любов до родини, до рідної землі спонукали Романа до збройного опору ворогам. Він розумів: якщо не битися зараз, ворог прийде в кожен дім і не пощадить нікого. І дуже прагнув, щоб це усвідомив кожен, хто здатен захищати своїх.
Спочатку Роман допомагав теробороні, щоб не пропустити загарбників до Сум. З 2 квітня 2022 року став до лав Збройних сил України. Був кулеметником у Військовій частини А-0222 Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького, 4-ий механізований батальйон, кулеметний взвод, 3-тє відділення
З грудня 2022 року Роман воював на Донеччині. Підрозділ був прикомандирований до 10-тої Окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Безперервно перебував у найгарячіших точках у Бахмутському районі.
Роман дуже любив життя. Разом із побратимом вони винесли з поля бою важкопоранених незнайомих воїнів. За це обоє нагороджені Сталевими хрестами – відзнакою Головнокомандувача Збройних сил України. Також відзначений Подякою командира Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького.
«Все буде добре! Перемога буде за нами!» – такі слова найчастіше чули від Романа рідні та близькі. Побратими цінували й поважали його за надійність, принциповість, вміння підтримувати віру й оптимізм. Роман умів дружити і цінувати дружбу.
Він мав позивний «Кум», завжди умів знайти спільну мову, примирити, пожартувати. Дуже любив тварин, а вони – його. Там, де Рома, завжди були коти і собаки, всіх підгодовував, всіх рятував. Одного разу навіть, коли був бій, до них в окоп забіг чорний собака. Він був такий зляканий від вибухів, що заховався Ромі під бушлат. «Отак удвох і відстрілювалися», - говорив потім Рома.
13 січня 2024 року, вночі, Роман із побратимами отримали завдання: доставити боєкомплекти на бойову позицію під Веселим Бахмутського району. Там, в безіменний посадці, їх накрив шквал ворожої артилерії. Обстріл тривав довго і безперервно.
Ворожий снаряд обірвав земне життя Романа Лисенка. Мужній воїн зі світлим серцем повернувся на щиті, знайшов свій вічний спочинок на Алеї Слави в Сумах. Родина, близькі люди й побратими вірять, що тепер серед ангелів-охоронців є дуже сильний захисник – Янгол із позивним «Кум».
Відзнаки і нагороди:
- Почесний громадянин міста Суми (посмертно)
- Орден "За мужність" (посмертно)