Історія героя
27.01.1975 – 29.07.2024
Солдат
58-ма окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
Позивний: «Нардеп»
Нагороди: орден «За мужність» III ступеня (посмертно).
Кальченко Віталій Васильович народився 27 січня 1975 року в селищі Велика Писарівка Охтирського району Сумської області. З дитинства він був працьовитим, відповідальним та щирим. У дорослому житті став надійною опорою для своїх рідних, гарним господарем і добрим другом.
Майже 29 років Віталій прожив у шлюбі з дружиною Наталією. Разом вони виховали двох доньок, яких він щиро любив і намагався забезпечити всім необхідним для навчання та життя. Він був не тільки люблячим батьком, а й щасливим дідусем. Родина завжди була для нього на першому місці.
У мирному житті Віталій працював механізатором у колгоспі «Победа», а згодом на різних роботах. Також він був депутатом Попівської сільської ради, адже люди довіряли йому, знали його як чесного та порядного чоловіка, який завжди дотримується свого слова. Життя змушувало працювати невтомно: він займався господарством, обробляв землю, їздив на заробітки, щоб підтримати сім’ю. Його руки ніколи не знали лінощів.
14 лютого 2023 року Кальченко Віталій був призваний до лав Збройних Сил України. Став солдатом, водієм 2 кулеметного відділення 2 стрілецької роти. Вірно служив побратимам та Батьківщині, мужньо виконував бойові завдання.
29 липня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Рівнопіль Волноваського району Донецької області, Віталій Васильович загинув, віддавши своє життя за Україну. Йому було 49 років.
5 серпня 2024 року його поховали з військовими почестями на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища у місті Суми.
31 грудня 2024 року Указом Президента України він був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Рідні, друзі та земляки згадують Віталія як добродушного, життєрадісного, працьовитого чоловіка, який завжди допомагав іншим.
Його дружина Наталія з болем у серці згадує:
«Ми прожили разом майже 29 років. Він завжди дбав про дітей, робив усе, щоб у них було все необхідне. Як людина був добрий і ніколи не відмовляв у допомозі. Востаннє ми бачилися місяць тому. Він вірив, що незабаром повернеться додому, але сталося інакше – повернувся назавжди…»
Кум і друг родини Олександр Мірошниченко каже:
«Віталій був людиною слова, на нього завжди можна було покластися. Він був трудягою, утримував господарство, ніколи не сидів без діла. У колгоспі працював механізатором, пізніше на різних роботах, а коли треба – їхав на заробітки. Його цінували люди, довіряли йому, і це не випадково».
Усі, хто знав Віталія Кальченка, пам’ятають його як люблячого чоловіка, батька, дідуся, доброго друга, надійну людину та вірного сина України.