Історія героя
(21.01.2004 - 01.05.2022)
Моє серце – сталь! Моя кров – Азов!
Солдат окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.
Псевдо: Юніор
Нагороди:
1. Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
2. Почесна відзнака «За особливі заслуги перед громадою Сумського району І ступеня» (2023, посмертно).
Юніоре, ти мріяв про Азов...
Бондаренко Денис Олександрович народився 21 січня 2004 року в селі Стецьківці Сумського району Сумської області. Із п’яти років виховувався в родині дідуся та бабусі Коноваленків Ольги Миколаївни та Віктора Олександровича.
Шкільні роки Дениса були сповнені прагнень, планів та мрій.
У Стецьківському ЗЗСО СМР «Дєнічку» знали всі. Чесний, справжній у всьому, надійний друг, наставник і свідомий патріот. Він зростав на кращих традиціях наших пращурів. Входив у козацьку старшину дитячо-юнацького об’єднання «Козацька республіка», обіймаючи одну з найважливіших військово-адміністративних посад – осавула. Тож не дивно, що Всеукраїнська дитячо-юнацька військово-патріотична гра «Сокіл» («Джура») стала сенсом життя ройового Бондаренка.
Денис був учасником обласного та Всеукраїнського етапів цієї гри, таборування «Дубовицька Січ» за програмою гри «Сокіл» («Джура»), на яких займав одну з найвищих посад – бунчужного. Брав участь у наймасштабнішій військово-патріотичній грі Східної України «Ревин Яр» та в «Теренових іграх» скаутської молодіжної організації «Пласт Суми». Був членом громадської організації «Права молодь». Це свідчило про високу самосвідомість, відповідальність та дисципліну юнака.
«Завжди усміхнений, відповідальний ройовий, активний та завзятий бунчужний обласних етапів Гри та вишколу «Дубовицька Січ», - згадує Анастасія Мандрика.
Хлопець вів здоровий спосіб життя й приділяв велику увагу власному фізичному розвитку, професійно займався методикою CrossFit. Переможець районних змагань із військово-спортивного багатоборства серед допризовної молоді, баскетболу, волейболу, шахів. Захоплювався футболом. Із 11.01.2018 по 21.08.2019 навчався в Сумському обласному ліцеї спортивного профілю «Барса», де запам’ятали його як відповідального й надійного юнака, на якого завжди можна було покластися в усьому.
Захоплення футболом та любов до спорту і здорового способу життя в доволі ранньому віці привели Дениса на фанатський сектор ФК "Суми". У навколофутбольному житті представляв молоде покоління колективу «Джентельмени», котрий не боявся приймати виклики від великих та більш потужних фанатських колективів.
Наділений лідерськими якостями Денис мав багато друзів. Завжди прагнув допомогти тим, хто потребував допомоги як у закладі освіти, так і вдома.
Упевнений, розсудливий, відповідальний, свідомий. Завжди усміхнений і позитивний. Із повагою та вдячністю ставився до педагогів і старших. Дуже любив молодшу сестричку, для якої прагнув стати опікуном.
Бондаренко Денис був активним організатором молодіжного патріотичного руху на Сумщині, вважаючи, що кожен має творити країну, якщо хоче в ній жити. Ще навчаючись на першому курсі Інституту фізичної культури Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка, Денис здійснив свою мрію. Він поїхав до Маріуполя та вступив до полку «Азов». Захист нашої держави, її суверенітету й територіальної цілісності у складі «Азову» було найбільшою мрією хлопця. І він став частиною його родини, його братерства. Це було в січні 2022 року. Щойно виповнилось 18… А з 24 лютого вже боронив місто разом з побратимами, отримавши позивний «Юніор». До останнього тримав зв’язок із рідними та друзями. Розповідав, як гордий бути пліч-о-пліч з товаришами, виконуючи бойові завдання, тримати свою ділянку фронту. І саме «Азов» став першим і останнім місцем служби навіки вісімнадцятирічного Дениса. «Моя совість не дозволяє мені сидіти вдома, поки інші захищають мою країну». І це був свідомий вибір справжнього чоловіка.
Денис загинув від кулі снайпера 1 травня 2022 року під час прориву до «Азовсталі», мужньо тримаючи оборону українського міста-фортеці Маріуполь.
Побратими згадують: «Він бився, як лев!».
В останню мить Денис віддав нам найдорожче – своє життя. За нас віддав. Аби ми жили. І любили свою Україну, як він її любив…
Денис був справжнім патріотом та говорив: «Якщо жити далі, то тільки в Україні».
Назавжди 18.