Історія героя
Особливе місце в його житті займала молодша сестра Тетяна, про яку він із раннього віку турбувався, допомагаючи батькам у догляді та захищаючи її.
У 1994 році Максим пішов до першого класу Сумської загальноосвітньої школи №7. Був старанним, дисциплінованим і доброзичливим учнем. Учителі згадували його як щирого, вихованого хлопця, а однокласники — як душу компанії. Він мав особливу любов до тварин, завжди був небайдужим до чужого болю та охоче допомагав тим, хто цього потребував.
Ще з дитинства займався карате, досягнувши значних успіхів у цьому виді спорту. Захистив чорний пояс, отримав сертифікат інструктора з карате-до, а у 2003 році став тренером дитячої групи, передаючи свої знання й виховуючи молоде покоління.
Максим мав багато захоплень: чудово грав на гітарі, любив риболовлю, прекрасно плавав. Він був працьовитим і прагнув самостійності, ще в юності почав працювати, щоб забезпечувати себе та допомагати рідним.
У 2004 році вступив до Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. Згодом переїхав до Харкова, де працював у компанії «Ранок», а з 2016 року займався власною справою з виробництва металевих виробів.
Максим був люблячим чоловіком і батьком двох доньок — Мирослави та Софії. Родина була його найбільшою цінністю, а мрією — бачити дітей щасливими у вільній та незалежній Україні.
Після початку повномасштабного вторгнення росії Максим разом із родиною перебував у Харкові, де допомагав евакуйовувати підприємства та заводи з-під постійних обстрілів. У серпні 2022 року добровільно вступив до окремого розвідувально-диверсійного спецпідрозділу KRAKEN, пройшов військову підготовку, склав військову присягу та став на захист України в лавах Збройних Сил.
Служив піхотним снайпером-марксменом, проявивши себе як сміливий, рішучий і професійний воїн. За високі особисті якості та успішне виконання бойових завдань був підвищений до звання сержанта. Згодом пройшов навчання у Військовій академії в Одесі, після закінчення якої у лютому 2023 року отримав звання молодшого лейтенанта та був призначений командиром 1-го взводу 5-ї роти 2-го батальйону окремої десантно-штурмової Буковинської бригади.
Після навчання в Німеччині продовжив виконувати бойові завдання на сучасних бойових машинах Marder. Брав участь у боях на Херсонському та Запорізькому напрямках, де разом зі своїм взводом боронив українську землю під час контрнаступу.
Побратими згадують Максима як справжнього командира, який завжди був поруч зі своїми військовими, неодноразово рятував їх під час обстрілів, ризикуючи власним життям. Він користувався беззаперечним авторитетом, був людиною слова, сильного характеру та великої людяності.
6 вересня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Вербове Пологівського району Запорізької області, молодший лейтенант Ткаченко Максим Валентинович загинув унаслідок ворожого артилерійського обстрілу.
Похований Герой на Алеї Слави Баранівського кладовища в місті Суми.
Життя Максима Ткаченка стало прикладом мужності, честі та самопожертви. Він був люблячим сином, братом, чоловіком, батьком, справжнім другом і командиром, який до останнього подиху залишався вірним своїй родині, побратимам і Україні.