Історія героя
Навчався у Сумській загальноосвітній школі №20, де здобув базову освіту. У шкільні роки був душею компанії, мав багато друзів і завжди залишався в центрі подій. Особливо любив приймати гостей удома. З юності захоплювався кулінарією, із задоволенням готував різноманітну випічку та смаколики, створюючи навколо себе атмосферу тепла, затишку й щирого спілкування.
Після закінчення дев’яти класів вступив до ПТУ №2, де здобув професію модельника по дерев’яних моделях. Серед викладачів і одногрупників користувався повагою завдяки своїй відповідальності, працьовитості та доброзичливості.
У 1998–2000 роках проходив строкову військову службу у Високомобільних десантних військах, брав участь у роботах із розмінування територій України. За службу отримав посвідчення учасника бойових дій.
Після армії працював у сфері будівництва. Його професійний шлях пролягав не лише через рідне місто, а й через різні регіони України та закордоння. Своєю працею він допомагав створювати комфортні умови для життя людей, був справжнім майстром своєї справи та людиною, яка не боялася важкої роботи.
Восени 2000 року доля подарувала йому зустріч із майбутньою дружиною. Через три роки, у 2003 році, вони створили сім’ю. Подружжя власними силами організувало своє весілля, вклавши в нього любов, щирість і спільні мрії. У 2004 році в родині народився син Данііл — довгоочікувана і бажана дитина, яку Сергій безмежно любив і якою дуже пишався.
Для Сергія родина завжди була найбільшою цінністю. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, надійним сином і братом. Усе життя працював заради благополуччя своїх близьких, мріяв про власний будинок, затишний двір і сад, де могла б щасливо жити його сім’я.
Одним із найбільших його захоплень була праця на землі. Він із любов’ю доглядав дачну ділянку, вирощував овочі, фрукти та навіть екзотичні рослини, постійно вивчаючи нові способи їх вирощування. Не меншою пристрастю була риболовля, яка дарувала йому спокій та можливість хоча б ненадовго відпочити від життєвих турбот.
Друзі, рідні та знайомі пам’ятають Сергія як добру, щиру, відкриту й надзвичайно надійну людину. Він завжди був готовий допомогти, підтримати словом і ділом, умів вислухати та дати мудру пораду. Мав чудове почуття гумору і навіть у найскладніші моменти знаходив сили підтримувати інших та дарувати надію.
З першого дня повномасштабного вторгнення Сергій Колінько добровільно став на захист Батьківщини, незважаючи на статус обмежено придатного до військової служби у воєнний час. Для нього захист рідної землі, родини та свого народу був справою честі.
Службу проходив у складі механізованої роти 155-го батальйону 117-ї окремої бригади територіальної оборони, виконуючи завдання із захисту Сумщини. З 1 квітня 2024 року був прикомандирований до 63-ї окремої механізованої бригади та виконував бойові завдання на Донецькому напрямку.
Серед побратимів мав великий авторитет і повагу. До його думки прислухалися як товариші по службі, так і командири. Його цінували за мудрість, чесність, справедливість, відповідальність і готовність завжди прийти на допомогу. Для багатьох він був не лише побратимом, а й справжнім другом та надійною опорою.
9 жовтня 2024 року солдат Колінько Сергій Васильович, водій-електрик 3-ї стрілецької роти військової частини А7321, загинув від отриманих поранень поблизу населеного пункту Торське Лиманської міської територіальної громади Донецької області під час виконання бойового завдання із утримання позицій та відбиття ворожого штурму.
Похований на Алеї Слави Баранівського кладовища в місті Суми.
У пам’яті рідних, друзів, побратимів і всіх, хто його знав, Сергій Колінько назавжди залишиться мужнім захисником України, люблячим сім’янином, працьовитою людиною великого серця, яка жила заради своїх близьких, уміла цінувати прості радощі життя та завжди знаходила сили підтримувати інших.