Історія героя
(20.10.1975 – 05.11.2023)
Солдат, навідник 2 десантно-штурмового відділення десантно-штурмової роти
79 окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України
Нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Руслан Татарінов народився 20 жовтня 1975 року. Був людиною з активною громадянською позицією, щиро любив свою країну та прагнув робити для неї добро.
Тривалий час працював на Сумському заводі імені Фрунзе у відділі доводки. Любив музику, подорожі, відпочинок з друзями та рідними. Друзі і колеги згадують його як порядну, щиру й доброзичливу людину, яка завжди приходила на допомогу.
З початком повномасштабного вторгнення Руслан добровільно пішов до військкомату, однак тоді не вистачало зброї, тож йому довелося чекати. Згодом він був мобілізований до лав Збройних Сил України.
Служив навідником десантно-штурмового відділення у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Виконував бойові завдання у найгарячіших точках фронту, проявляючи відвагу та витримку.
5 листопада 2023 року Руслан загинув під час виконання бойового завдання в районі села Новомихайлівка Покровського району Донецької області. Йому було 48 років.
Протягом восьми місяців вважався безвісти зниклим. Родина жила надією на те, що він у полоні. Лише результати ДНК-експертизи підтвердили загибель воїна.
22 серпня 2024 року Руслана Татарінова поховали на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища в місті Суми. У нього залишилися дружина та син.
23 жовтня 2024 року його було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Мати згадує:
«Він був 8 місяців безвісти зниклим. Ці місяці чекання давали надію, що він у полоні… Але, на жаль, сталося інакше».
Подруга родини говорить:
«Він був людиною з активною громадською позицією. Дуже любив свою країну, музику, свою родину й навіть собаку. Його всі поважали».
Руслан Іванович Татарінов назавжди залишиться у пам’яті як мужній воїн, відданий син України та приклад справжнього патріотизму.