Історія героя
(19 жовтня 1979 — 16 січня 2023) Позивний: «Теклбері» Командир 3-го відділення 2-го взводу 1-ї роти 20 ОБСП Окремої президентської бригади імені Богдана Хмельницького Нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест» (посмертно)
Андрій Покиньчереда народився 19 жовтня 1979 року в місті Суми. З юних років був цілеспрямованим, відповідальним, глибоко чесним і доброзичливим. Він навчався у школі № 6, а після її закінчення продовжив свою освіту у Українській академії банківської справи (сьогодні – факультет Сумського державного університету), де здобув фах юриста.
Професійна кар’єра Андрія складалася успішно: він працював у провідних підприємствах міста, зокрема на ПАТ «СУМИХІМПРОМ» та АТ «Сумське НВО ім. Фрунзе», де займався юридичним супроводом виробничих і господарських процесів. Його знали як фахівця високого рівня, людину з чіткими принципами, яка завжди захищала справедливість.
Останні роки Андрій мешкав у місті Київ, де розвивав свою кар’єру та особисте життя. Але все змінилося в одну мить — 24 лютого 2022 року. З перших днів повномасштабного вторгнення він не залишився осторонь. Андрій добровільно приєднався до територіальної оборони Києва, показавши, що готовий захищати Україну не лише словом, а й ділом.
Згодом, у квітні 2022 року, Андрій офіційно вступив до лав Збройних Сил України. Службу проходив у окремій президентській бригаді імені Богдана Хмельницького, на відповідальній посаді командира третього відділення спеціального призначення. Його позивний «Теклбері» став символом його характеру — рішучого, незалежного, і водночас щирого та вірного.
Побратими згадують Андрія як людину слова — якщо він щось пообіцяв, то обов’язково це виконував. Він був надійним, цілеспрямованим, лідером, який брав відповідальність не лише за себе, а й за своїх людей. У колективі його поважали за твердість у рішеннях, внутрішню гідність і почуття справедливості.
Смерть Андрія стала великою втратою для його підрозділу. 16 січня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Велика Новосілка на Донеччині, він загинув внаслідок танкового обстрілу. Його побратими були поряд — один зі снарядів вибухнув лише за 10 метрів, другий влучив фатально. «Це була людина, яку не забудеш. Найкращий з нас. Завжди на передовій, завжди з нами», — кажуть бойові товариші з позивними «Кабан» та «Рудий»
Андрій був не лише воїном. Він був другом, сином, людиною з багатим внутрішнім світом. Його згадують як душу компанії — щирого, усміхненого, завжди готового підтримати, поговорити, розділити радість чи тривогу. Його не стане — але він залишиться назавжди у серцях тих, хто знав і любив його.