Історія героя
03.04.1975 – 22.08.2022
Солдат ЗСУ, старший стрілець
53-тя окрема механізована бригада імені князя Володимира Мономаха
Позивний«Грифон»
Народжений 3 квітня 1975 року в місті Суми, Андрій був дитиною, яку з юних років вирізняли відповідальністю. Після завершення школи №17 він не подався далі за дипломами. Він пішов шляхом, який вважав практичним: приєднався до батька в його бізнесі, набираючись досвіду, і згодом — створив власну справу.
З початком війни він став одним із перших добровольців Територіальної оборони Сум, з позивним «Грифон» або просто — «Андрій», для побратимів, які не потребували зайвих слів, аби зрозуміти: перед ними — людина надійна, сильна, з твердим моральним хребтом.
У квітні 2022 року Андрій ухвалив ще складніше рішення — перейшов до лав Збройних сил України, де став старшим стрільцем механізованого батальйону 150 окремого батальйону територіальної оборони.
Під час виконання бойового завдання на Донеччині, Андрій зазнав важких поранень внаслідок ворожого обстрілу. Найбільше постраждали шия та черевна порожнина.
Три складні операції, важка боротьба в госпіталі, до якого терміново евакуювали з передової.
Встигла приїхати сестра — Олена, яка згадуватиме ті дні все життя:
«Мені дуже болить як сестрі. Але знаючи добре свого брата, його мужній характер, рішучість, любов до України — я розуміла його рішення. Не кожна людина приймає таке сміливе рішення. Я пишатимуся ним до кінця свого життя. Це була чудова людина, добра, чуйна, любляча».
Останній спочинок — Алея Слави Баранівського кладовища.
Попрощатися прийшли друзі, побратими, сусіди, колеги, рідні — у кожному з них Андрій залишив частинку тепла.
Слова матері:
«Як моя мама сказала, проживши з нами багато років: душа добра дуже у твого сина. І справді, вона така була. Дякую за все. Дякую за честь, яку ви моєму синові віддали. Бажаю вам усім добра, здоров'я і перемоги нашій рідненькій Україні, щоб не топталися тут чужинці», — сказала мати загиблого, Галина Максимівна.
У Андрія залишився єдиний син. Саме заради таких, як він — заради майбутнього — Андрій і пішов боронити рідну землю.
Хлопець виріс у родині, де любов і відповідальність — не просто слова. І тепер він нестиме далі ім’я свого батька — з гідністю, яку той продемонстрував до останнього подиху.
Його згадують побратими
«Разом пішли ми з ним боронити землю нашу. Гарний друг, рибалка, чудова людина і воїн. Без слів…», — згадує сусід і побратим Олександр Борисенко.