Історія героя
Віталій Пасько народився 14 грудня 1981 року в селі Білка Тростянецького району Сумської області. У 1984 році його родина переїхала до Сум. Тут минули його дитячі та юнацькі роки — дитячий садочок «Зірочка» №19, школа №7, а згодом навчання у Сумському машинобудівному коледжі СумДУ за спеціальністю «Обробка матеріалів на верстатах та автоматичних лініях».
Віталій завжди прагнув розвиватися й не обмежував себе одним фахом. Він здобув дві вищі освіти: у Сумському державному педагогічному університеті — за спеціальністю викладача історії, а в Харківському національному автомобільно-дорожньому університеті — за фахом інженера-механіка.
Ще під час студентських років він був активним учасником суспільного життя. Віталій долучився до Помаранчевої революції у складі молодіжної партії «Пора». Його громадянська позиція згодом знайшла продовження вже у війську.
Після навчання Віталій працював майстром заготівельної та механічної дільниць на підприємстві ім. Фрунзе, а також майстром виробничого навчання у ВПУ будівництва та автотранспорту. Він умів працювати руками, розумівся на техніці й охоче передавав свої знання іншим.
У 2015 році Віталій уперше став на захист України — проходив службу в зоні проведення АТО, де боронив державу на півдні та сході країни. Після демобілізації у 2016 році повернувся до цивільного життя. Працював інкасатором в АТ «ПриватБанк», згодом перебував за кордоном.
Та коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномасштабне вторгнення, Віталій був у Польщі. Уже наступного дня він повернувся в Україну. 25 лютого його мобілізували до лав Збройних Сил України.
Віталій служив у складі 80-ї окремої Львівської десантно-штурмової бригади, на посаді водія мінометного розрахунку. Для нього це була вже друга війна, на яку він пішов не вагаючись.
10 червня 2022 року під час масованого артилерійського обстрілу, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Богородичне Краматорського району Донецької області, солдат Пасько Віталій Вікторович загинув.
Віталій любив автомобілі й чудово розумівся на техніці. Міг відремонтувати практично будь-який автомобіль, розбирався в механіці, автоматиці та електроніці. Та поруч із любов’ю до машин у його житті завжди було місце для значно простіших і тепліших речей — він дуже любив тварин. У його домі жили коти та собаки. У родині й досі живе кіт Макс, якому вже десять років.
Для близьких Віталій був людиною з сильним характером і внутрішнім стрижнем. Він був єдиною дитиною у своїй родині, але сам створив власну сім’ю — разом із дружиною Ольгою виховував доньку Аліну. Поруч залишилися його батьки — Наталія та Віктор.
Віталій залишив після себе не лише нагороди, документи та військову історію. Залишилися його знання, його любов до техніки й тварин, спогади друзів, побратимів і рідних. І головне — пам’ять про людину, яка двічі стала на захист України, а вдруге повернулася з-за кордону вже наступного дня після початку повномасштабної війни.