Історія героя
13 грудня 1964 — 31 серпня 2022
Солдат
Старший стрілець 115-ї окремої механізованої бригади
Орден «За мужність» III ступеня (посмертно)
Народився Микола 13 грудня 1964 року в місті Ленінград — сьогодні це Санкт-Петербург. Але душа його була українською. І серце — теж. У дитинстві його родина переїхала до України, в місто Суми, де він пішов до школи №19, знайшов друзів, зростав, мужнів.
Його шлях був простим і справжнім — як і він сам. Після школи обрав робітничу професію, став токарем-станочником на підприємствах Сум. Старанний, точний, зосереджений — він не просто працював, а творив. У його руках верстати слухались, як добре налаштований інструмент. Його цінували — за руки, за розум, за людяність.
Поза роботою Микола мав інше, не менш важливе життя. Він захоплювався туризмом — любив піти в ліс, у гори, відчути простір, свободу, вітер. Там він відпочивав душею. І завжди мав із собою камеру — бо фотографія була його другим голосом. Через об’єктив він умів побачити й зупинити красу моменту: краплину роси, усміх дитини, захід сонця. Його фото були чесними. Як і він сам.
І саме через цю чесність — у 2022 році, коли Україна постала перед лицем повномасштабного вторгнення, Микола не залишився осторонь. Йому було 57.Він добровільно став до лав Збройних Сил України. Служив у 115-й окремій механізованій бригаді, обіймав посаду старшого стрільця механізованого батальйону. Його позивного не знали журналісти, про нього не писали щодня в новинах,але саме такі, як він, тримали фронт. Стояли там, де важко. Виконували завдання, про які не розповідають у підручниках і не боялися.
31 серпня 2022 року, під час бойового завдання з виявлення та знищення сил противника, неподалік села Опитне, Покровського району Донецької області, Микола загинув.
13 вересня його поховали на Алеї Слави Баранівського кладовища в Сумах — серед інших Героїв.
У місті, яке стало його рідним. У землі, за яку віддав себе до останку.
Родина Миколи на той час вже перебувала за кордоном, у вимушеній евакуації,але вдома про нього пам’ятають.
У 2024 році йому було присвоєно звання "Почесного громадянина міста Суми" — посмертно.
А також — державну нагороду: орден "За мужність" III ступеня.
Ці відзнаки — не просто формальність. Це визнання того, що тихі герої теж великі. Ті, хто без пафосу роблять найголовніше.