Історія героя
(16 грудня 1979 — 10 вересня 2022) Позивний «Титан» Старший лейтенант ЗСУ, командир взводу реактивної артилерійської батареї Учасник АТО та повномасштабної війни Нагороджений відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції"
Народився 16 грудня 1979 року в місті Суми. Зростав звичайним хлопцем, але з глибоким відчуттям відповідальності за своє життя, за родину, за країну. Навчався у місцевій ЗОШ №7, а після школи вступив до Сумського державного університету. Там здобував не лише освіту, а й світогляд, який сформував його як людину із гідністю та сталевим характером. Закінчив університет у 2004 році — здобув фах, став спеціалістом, почав будувати своє життя у мирній країні.
Світлий, добрий, чесний, сильний. Таких, як він, називають Титанами не лише на фронті, а й у житті. Саме такий був Андрій Мусієнко — чоловік, на якого завжди можна було покластися. Він був справжнім. Без пафосу, без гучних слів. Його сила — у вчинках.
Працював на посаді старшого контрольного майстра в ПАТ Сумського машинобудівного науково-виробничого об’єднання. Відповідальний, вимогливий до себе, точний у деталях — саме такі люди тримають на собі важливі виробничі процеси.
У 2014 році з початком війни Андрій не залишився осторонь — добровольцем став до лав Збройних Сил України. Служив корегувачем вогню у мотопіхотній роті 15-го окремого мотопіхотного батальйону у складі 92-ої окремої механізованої бригади. Його завдання вимагало неймовірної точності, витримки та мужності — саме ті якості, якими він володів сповна.
За службу і відданість країні Андрій був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». Він повернувся до мирного життя, але душа залишилася пильнувати. Бо кожен справжній воїн знає — війна не закінчилася.
І коли 24 лютого 2022 року розпочалося повномаштабне вторгнення, Андрій не чекав. Він знав, що має робити. Без зайвих слів став до строю. І вже у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського командував 2-м взводом реактивної артилерійської батареї. Бойові побратими дали йому позивний «Титан» — не випадково. Він був опорою, бронею, лідером, який вів за собою і тримався навіть тоді, коли здавалося, що немає більше сил.
Та війна забирає найкращих.
10 вересня 2022 року, під час ракетного удару по станції розвантаження у місті Покровськ Донецької області, Андрій загинув. Вибухова травма виявилася фатальною. Він виконував своє завдання до останнього подиху — як справжній офіцер, як справжній Титан.
Похований із військовими почестями на Алеї Слави Баранівського кладовища у рідному місті. Там, де жив, працював, кохав, мріяв. Там, де про нього завжди пам’ятатимуть.