Історія героя
Любив велосипед і ролики, плавання, футбол, комп’ютерні ігри та час із друзями. Захоплювався конструюванням — любив ліпити фігурки з пластиліну та збирати Lego.
Особливою рисою Владислава була його допитливість. У дитинстві він просив купувати йому замість іграшкових машинок книжки, любив, коли йому читали, мав гарну пам’ять і деякі книги знав майже напам’ять. У родині з усмішкою згадують, як трирічний Владислав одного листопадового дня самостійно вирушив до річки купатися, поки батьки шукали його по всій окрузі. Уже в дорослому віці захопився риболовлею, хоча його вудочки зрештою так і залишилися стояти на балконі.
Владислав любив проводити час із друзями, грати у волейбол, їздити з батьками на природу. Особливо тепло ставився до молодшої сестри. Ще в дитинстві в ньому сформувалося бажання допомагати людям. Його захоплювали великі червоні пожежні машини з драбинами та мигалками, тому спочатку він мріяв стати пожежником. Згодом ця дитяча мрія переросла у прагнення служити людям та своїй державі.
Навчався у Сумській загальноосвітній школі №12 імені Б. Берестовського. Цікавився історією України, всесвітньою історією, географією та інформатикою. Після школи вступив до Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка на факультет психології за спеціальністю «Практична психологія».
Владислав мріяв стати військовим психологом, щоб допомагати захисникам України, які пережили полон та жахіття війни. Йому завжди було важливо бути корисним, підтримувати інших у найскладніші моменти. Найбільшими цінностями для нього були родина та Україна. Він хотів жити на рідній землі, розвивати її та будувати тут майбутнє.
У 2016 році, у 19-річному віці, Владислав обрав військовий шлях і пішов по стопах батька, який понад 30 років служив у Державній прикордонній службі України. Батько став для нього прикладом відданого служіння державі. Того ж року Владислав розпочав службу в лавах Державної прикордонної служби України. Паралельно продовжував навчання, пройшов підготовку в Головному центрі підготовки особового складу ДПСУ та згодом продовжив службу в іншому прикордонному підрозділі.
З 2019 року Владислав був учасником бойових дій та виконував завдання із захисту незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України в районі проведення операції Об’єднаних сил у Донецькій та Луганській областях.
Повномасштабне вторгнення Росії Владислав зустрів на державному кордоні України в Чернігівській області. У складі свого підрозділу він виконував завдання з прикриття кордону. У перші хвилини вторгнення під час мінометного обстрілу отримав поранення руки, однак не залишив позицію та продовжив виконувати бойове завдання разом із побратимами.
Після повернення на Сумщину Владислав брав участь в обороні державного кордону рідного краю. Восени 2022 року у складі свого підрозділу долучився до звільнення населених пунктів Харківщини під час контрнаступу, зокрема в районах Балаклії та Куп’янська. Там неодноразово перебував під щільними артилерійськими обстрілами.
У 2023 році у складі прикордонної комендатури швидкого реагування виконував бойові завдання на Лимансько-Куп’янському напрямку. Неодноразово вступав у безпосередні зіткнення з противником, проявляючи мужність і професіоналізм. У липні 2023 року поблизу Кармазинівки разом із побратимами потрапив в оточення. Завдяки злагодженим діям групи та стійкості українських воїнів їм вдалося вирватися з ворожого кільця. Під час виконання завдань Владислав отримав контузію, але після лікування повернувся до служби.
З серпня 2024 року Владислав виконував бойові завдання на території Курської області Російської Федерації. Брав участь у штурмових діях, зачистці місцевості та обороні займаних рубежів. Навіть після повторної контузії повернувся у стрій.
8 жовтня 2024 року під час відбиття ворожого штурму Владислав особисто знищив вогневу точку противника з великокаліберного кулемета КПВТ. Це дозволило його побратимам захопити ворожу позицію та виконати бойове завдання.
12 жовтня, у свій 27-й день народження, Владислав отримав поранення під час виконання бойового завдання. Попри біль та небезпеку, він залишився в строю й продовжив виконувати поставлені завдання.
У цивільному житті Владислав був люблячим чоловіком. Під час повномасштабної війни він створив власну сім’ю. Разом із дружиною вони прожили лише два роки, однак цей час був наповнений любов’ю, підтримкою та взаємною відданістю. Владислав дуже хотів сина і мріяв назвати його Ратибором.
Він любив прості домашні радощі: мамині пиріжки з м’ясом, млинці, вареники та морозиво. Свою сестру і дружину жартома називав «Рижі мавпи» — у цих словах, за якими стояв родинний жарт, було багато його тепла й любові.
22 грудня 2024 року штаб-сержант Владислав Лисянський виконував бойове завдання на позиції «Піраміда» поблизу населеного пункту Ніколаєво-Дар’їне Суджанського району Курської області. Під час ворожого штурму за підтримки артилерії він отримав поранення, несумісне з життям, та загинув, залишившись до останнього вірним військовій присязі, своїм побратимам і Україні.
За особисту мужність, самовідданість та героїзм штаб-сержанта Владислава Лисянського посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня. Серед його відзнак також — «Відмінний прикордонник», «За оборону Чернігівщини», «За оборону України» та звання «Почесний громадянин міста Суми».
Для рідних Владислав назавжди залишиться люблячим сином, турботливим братом і коханим чоловіком. Для друзів і побратимів — щирою, доброю, відкритою, сміливою та справедливою людиною, на яку завжди можна було покластися.
Його шлях від хлопчика, який мріяв про червону пожежну машину, до професійного воїна був шляхом людини, яка завжди хотіла бути корисною іншим. Владислав залишив по собі не лише спогади, а й приклад того, як дитяче бажання допомагати людям може стати справою всього життя.