Історія героя
У 1993 році Володимир розпочав навчання в Сумській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №25. З дитинства він був відкритим, товариським і життєрадісним хлопцем. Захоплювався скаутським рухом, любив техніку, особливо мотоцикли, мав здібності до ремонту та завжди прагнув розібратися в роботі будь-якого механізму.
Після закінчення дев'ятого класу вступив до Сумського ліцею будівництва та автотранспорту, де у 2004 році здобув кваліфікацію машиніста автомобільних кранів. Бажання розвиватися спонукало його продовжити навчання у Сумському національному аграрному університеті. У 2009 році він отримав диплом інженера-механіка за спеціальністю «Механізація сільського господарства».
Трудову діяльність Володимир розпочав у 2004 році водієм у Сумській філії ВАТ «Укртелеком». Згодом працював у ВАТ «Сумське АТП-15954», СФ ТОВ «Авалон», дочірньому підприємстві «Газовик» ВАТ «Сумигаз», де займався доставкою та встановленням газових балонів населенню, а також працював слюсарем з експлуатації та ремонту газового устаткування. Із 2012 по 2022 рік працював у ТОВ «Харківрегіонгаз» та на автозаправній станції «Єврогрінгаз». У колективі його знали як відповідального, сумлінного й професійного працівника, якого неодноразово відзначали грамотами та подяками за високий рівень роботи.
У 2014 році Володимир створив власну сім'ю. Того ж року народився син Іван, а у 2019 році — донька Єсенія. Родина була найбільшою цінністю його життя. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком і справжньою опорою для близьких. Увесь вільний час присвячував сім'ї, любив спільні прогулянки, дбав про дім, мав золоті руки й умів виконати будь-яку роботу. Друзі та знайомі згадують його як щиру, веселу й доброзичливу людину, яка завжди була душею компанії.
Володимир не мав військового досвіду та через стан здоров'я не проходив строкову службу. Проте після початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну 24 лютого 2022 року без жодних вагань став на захист рідної землі. Спочатку долучився до оборони міста Суми, а вже 5 березня 2022 року був мобілізований до окремої Президентської бригади імені Гетьмана Богдана Хмельницького Збройних Сил України.
Службу проходив навідником другого механізованого батальйону. Побратими знали його за позивним «Іваха». Дев'ять місяців він виконував бойові завдання на найгарячіших ділянках фронту поблизу населеного пункту Нью-Йорк Донецької області. Попри постійні обстріли, щодня знаходив можливість зателефонувати рідним, підтримати їх і вселити віру в перемогу.
Під час одного з бойових виходів Володимир отримав осколкове поранення руки. Попри це він відмовився залишати службу й побратимів. На пропозиції комісуватися відповідав своїми улюбленими словами: «Хто, як не я?» та «На кого ж я їх тут залишу?».
Після передислокації підрозділу на Авдіївський напрямок Володимир продовжив виконувати бойові завдання. 5 березня 2023 року поблизу міста Авдіївка Донецької області під час мінометно-артилерійського обстрілу він загинув від поранень, несумісних із життям.
10 березня 2023 року Захисника поховали на Алеї Слави Ново-Центрального Баранівського кладовища у місті Суми.
Рішенням Сумської міської ради від 20 вересня 2023 року Володимиру Куриленку посмертно присвоєно звання «Почесний громадянин міста Суми». У квітні 2024 року одну з вулиць міста Суми перейменовано на його честь. Указом Президента України №668/2025 від 30 серпня 2025 року за особисту мужність, виявлену під час захисту державного суверенітету й територіальної цілісності України, Володимира Куриленка посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Володимир Куриленко назавжди залишиться в пам'яті рідних, побратимів, друзів і всіх, хто знав його як добру, щиру, працьовиту людину, люблячого сім'янина та мужнього Захисника України.