Історія героя
(13 листопада 1977 — 6 травня 2023)
Головний сержант Збройних Сил України
Позивний: «Лєший»
72-га ОМБр імені Чорних Запорожців
Старший оператор протитанкового ракетного комплексу
Кавалер ордена «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)
Олександр Алєшков народився 13 листопада 1977 року в місті Суми. Саме тут промайнуло його дитинство, тут він зробив свої перші кроки, вперше пішов до школи, тут минули роки юності. Навчався у Сумській загальноосвітній школі №24 — звичайний хлопець з добрим серцем, щирою посмішкою й відкритою душею.
Після закінчення школи Олександр обрав шлях праці — шлях простого українця, який чесно і наполегливо заробляє на життя. Багато років працював водієм. За кермом він провів десятки тисяч кілометрів, знаючи, що кожен рейс — це відповідальність. У роботі, як і в житті, був спокійним, врівноваженим, надійним. Його любили колеги, поважали друзі, цінували всі, хто знав його особисто.
Коли почалося повномасштабне вторгнення — у вересні 2022 року — Олександр не вагаючись прийняв важке, але гідне рішення: стати на захист рідної землі. Він не шукав причин, аби залишитися осторонь — він шукав можливість бути корисним. Добровольцем приєднався до лав Збройних Сил України.
Його бойовий шлях проходив у складі механізованого батальйону. Обіймав посаду старшого оператора протитанкових ракетних комплексів, мав звання головного сержанта. Його побратими знали під позивним «Лєший» — і цей позивний повністю відображав його характер: зібраний, мовчазний, сильний, завжди поруч, коли найважче. Він не шукав слави, але був завжди там, де потрібно.
Олександр був воїном не за формою — а за суттю. Він боровся не з ненависті, а з любові: до Батьківщини, до родини, до майбутнього, яке мав здобути для своїх дітей.
6 травня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Вугледар Донецької області, життя Олександра обірвалося. Він віддав найцінніше — своє життя — заради кожного з нас.
Прощання з Героєм відбулося 15 травня у Храмі Успіння Пресвятої Богородиці. До церкви прийшли десятки людей — рідні, друзі, колеги, сусіди, побратими. Люди, які знали його не з газет, а з життя — знали як людину добру, уважну, щиру. Як друга, на якого завжди можна покластися. Як чоловіка, який завжди тримав слово. Як батька, який жив заради дітей.
Олександр залишив по собі не лише спогади. У нього залишилася родина — дружина та дві доньки, для яких він був не лише батьком і чоловіком, а й надійною опорою, взірцем мужності й честі.
За виняткову відвагу, рішучість і жертовність, проявлені у бою за Україну, Олександр Алєшков посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.