Історія героя
(18 березня 1969 – 26 лютого 2022)
Справжній українець. Воїн. Хлібороб. Батько. Герой.
Ільченко Микола Володимирович народився 18 березня 1969 року в селі Володимирівка Сумського району в родині працьовитих селян — Володимира та Ніни Ільченків. З юних років Микола виявляв любов до землі, господарства, допомагав батькам, поважав працю і людей.
Початкову освіту здобув у Олексіївській восьмирічній школі, а середню — у Біловодській. Однокласники та вчителі пам’ятали його як доброзичливого, розумного та щирого хлопця. Згодом, за направленням військкомату, Микола вступив до Сумської школи ДТСААФ, де навчався на водія. Працював помічником комбайнера, чудово розумівся на техніці та сільському господарстві.
У 1987 році Миколу призвали до армії. Служив у гарячій точці — в Афганістані, у місті Баграм. Виконав свій обов’язок із честю, за що був нагороджений бойовими відзнаками. Після повернення до мирного життя у 1989 році, працював на різних підприємствах у місті Суми, зокрема й у компанії «Сумигаз».
Микола створив сім’ю та став батьком сина — Ільченка Вадима Миколайовича 4 березня 1994 року народження. Вадим пішов по стопах батька: з 2014 року захищає Україну в лавах ЗСУ, понад 11 років на фронті. Зараз знаходиться на Покровському напрямку. Микола пишався сином, підтримував його і завжди говорив про нього з гордістю. Служать у ЗСУ також його племінники та брати — бойовий дух і любов до України були родинною рисою.
Жив Микола у селі Велика Чернеччина, де мав велике господарство — тримав курей, кролів, доглядав сад. Був привітним, працьовитим, завжди готовим допомогти. Мав багато друзів, особливо серед побратимів-афганців — по всій Україні.
Попри проблеми зі здоров’ям і групу інвалідності, 24 лютого 2022 року, у день початку повномасштабного вторгнення Росії, Микола зробив свідомий крок: не вагаючись, пішов добровольцем боронити Україну. Матері сказав, що прямує до шпиталю, але насправді — приєднався до оборони рідного міста Суми.
26 лютого 2022 року, під час запеклих боїв поблизу Державного ліцею-інтернату «Кадетський корпус» у місті Суми, Микола Ільченко загинув, отримавши поранення, несумісні з життям.
Героя поховано на Алеї Слави Баранівського кладовища.
Микола Ільченко залишив по собі світлу пам’ять — як людина великої душі, безмежної любові до рідної землі, добрий син, люблячий батько, вірний побратим і гідний громадянин. Його життя — це приклад глибокої самопожертви й щирої любові до України.